Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Поеми [2] |
| П'єси [1] |
| Цикли віршів [7] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Великі форми » Поеми |
роздум про мову.
| погублено багато імперіями нас, а, все ж, повинні дбати про мову повсякчас - в ній нації державність, наш розум і душа, наш біль і наша слава, принижена, на жаль. і прикро, що сучасність тут схильна до вагань. тому й зітхаю часто, сідаю до писань. не знав, що як зістарю, звернусь до віршувань в надії, що не марно зроню вірша у хлань - а може надрукують в часопис там який і всі мене почують - сусіди, земляки... а, як мене, їх збурить державних стан речей, ото й в пригоді буде сумний роздум оцей, що міститься у вірші про славний наш народ, про мову неутішну, про інше все... так от, хто з принципу, хто з люті, хто з ліні, просто так - зреклися мови люди, зійшли на "аби як" - на суржик, чи на роську - як вийде на яку - і смокчуть мовну соску антидержавнитську. а все з часів петровських (кривавих в землях сих!) "дєльож" венликороський на "чуждих и своіх". затим заборонили на мові молитви і друкування книги, загарбали церкви і Україну в путах замордували, злі... "насильно мил нє будєшь", забули москали. вони за три століття так і не спромоглись цю землю зрозуміти, хоч долями сплелись. сахаються від мови, їм нація "прєтит" - не скажеш безтолкові, але ж так триста літ! а ми "язик" їх знаєм - і це нам плюс, не глум - хоча й проблему маєм трагікомічний сум: коли вже є держава, державна мова є, ми протестуєм жваво, нас мова дістає. сорочку рвем на грудях: "тут ксенофобія! давольна мОзгі пудріть!"... в якій державі я... вивчаєм східне слово і хінді, і іврит, і європейські мови, а як свою, то - гид. і бізнес, і освіта, і шоу, змі, бутик, і урядова світа...- все користа "язик". їм зручно так, престижно(?), багато знають слів. по украінськи - стидно, то все для селюків. глузують, що на мові читати нема "шо", в селі їй місце кльове, "там катит харашо". неправда. книг чудових багато є у нас на українській мові, читай у вільний час. хіба що тут, на сході - та і на півдні теж - ту книжку при нагоді тепер і не знайдеш. чому книжок не стало на укрїнській враз? відраза до читання? чи є такий указ (а скрипка не остання у уряду якраз)?.. суттєвіше питання до бізнесу і нас. а те село...хто бачив? то це ж сама печаль! душа від болю плаче, сльоза стоїть в очах. і з вуст зринає слово, відчай на цьому тлі - в недбалості до мову й зневага до землі. благаємо, наївні, привладних крадіїв, любити Україну, не мучити її. не вбий, не можна красти - заповідав Господь! не знищуйте, будь ласка, державнитських клейнод: традиції, духовність, національне все і українську мовність, і батьківських осель... але благальний знову наш захлинувся глас - бо "за падло" їм мова і не сприймають нас. бо зовсім не потрібна держава "пацанам" як українська хлібна земля від Бога нам. а ще цей чортів суржик, цей покруч, мовне зло - наш інтелект він сушить і робить з нас трухло. на побут і культуру паскудить вже давно, а ту ж літературу затягує в лайно. і москвофіли нові у душу нам плюють, хохлятство в паранойї об мову ноги труть. і українці наші - вже й наче не раби! - спілкуються на "раші", все "тіпа как как би". обізнані у мові, не лізуть на рожен, бо вже не колискова, не рідна зовсім вже. їм байдуже якою під носа дулю тнуть, аби дали спокою, не збуджували лють. мовляв, ми поступово до мови перйдем із вірою у Бога, в прийдешній світлий день. байки то вс! дурниця! бо ми такі вже є - забруднюєм криниця, з якої воду п"єм. про змислену "еліту" я взагалі мовчу - світоглядні каліки, принаймі, котрих чув. тут хамство московитське і чорні матюки давно вже стали світські. хизуються ділки. говорять православні - а в душах темна тьма, поваги до держави й до нації - катма. і то біда країні, де править на місцях чиновник, злодій! в чині!! у хамстві й хабарях. яка патріотичність!?! духовності прогрес... - тут суто меркантильність, моральності регрес. жаліються в промовах "вожді" за наш розор - їм радше не до мови, а чути б слізний ор. від розбрату й розбою їх кидає у раж. а те, що ниций побут й до мови саботаж плюндрує Україну і націю ганьбить, всілякі з того кпини - на те їм розум спить... банальне лицемірство, амбіції, брехня є політичним змістом сьогоднішнього дня. та обираєм знову все тих же керунів, зрадливих, дурномовних, всіляких кольорів. така ось, бач, картина малюється у нас - росте собі дитина, в державі дикобраз. він "как би" у гламурі, він "как би на понтах", бо дійсно, "блін, в натурє", ходити у хохдах?.. тому і чха на мову, "по фєнє" більше звик - вести отак розмови мгутній вчить "язик" (ним бавляться у раді майстри-балакуни, поважні тьоті й дяді, в законі брехуни). із мовою "в разводє" попса. і сміх, і жаль, бо наче й наша, в моді, але - чужа...чужа. така ось, бач, картина виходить на цей час - велика Україна втрача маленьких нас, терплячих, не байдужих, розбурханих, живих, у мудрості не дуже, зате вже дуже злих. і хтозна, що там буде, чи доброго діждем, коли себе забудем, із пам"яті зітрем. нова шуткує ера, по Україні стрел - в імперіях не вмерла, то суверенна вмре. сюди підкинув хмизу наш стомлений поет, зглаголив мов по книзі здекламував сонет: "давно вже пів країни відрізати пора від сходу України до сивого Дніпра. культіпкуваті станем, зате чіткіший стан. в додачу Крим віддати, бо він нам на хренА. і заживеться в хаті по європейські нам. а тих, що патріоти - чекаєм, хліб та сіль. їм раді, ми не проти, хай їдуть звідусіль..." - отак нас відділило, змело мов те сміття наївне, світле, миле поезії дитя. і ми усе гламурим зі сміхом на вустах, заводимо амури із вогником в очах. а ще й як затанцюєм - на крилах аж несе! співаємо, працюєм...- як наче добре все. а в серці біль і смуток - з"їдає душу тля! - так вірилось в здобуток, але горить земля. двомовності примара вигулькує не раз - не надбання, а кара на недолугих нас. думки мої німіють немовби я ще сплю - про федеральність мріють на втіху москалю. не вірю, чути страшно про малоросів план, бо то є мові - зашморг, для нації - капкан (канкан, до рими слушний, танцюють на труні чорти і нашу душу цькують у казані)... страхи ці недоречні ховаю у собі - немає сил на спречки й супроти глупства бій. від того і зітхаю, усе оце бубню коли я спать лягаю і коли навіть сню. і сни ті як нсправді - ні вийти, ні втікти і в них я безпорадний - де вихід?.. не знайти. дошукуючи слово, я ненароком склав вірша на захист мови а біль не вгамував. бо нація зникає без мови в сірій млі, хоча й державу має тут, на СВОЇЙ землі. сприймає серце з болем такі слова сумні - спадає тихо попіл на голову мені. самі в усьому винні, своє не вберегли... о, ця ганьба щоднини! чи збавимось коли?.. 2007-2010рр., січень 2012р. | |
| Переглядів: 722 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 2 | |||||||
Design by Arthur Gautama © 2024-2013
 | |||||||
