Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Байки [1] |
| Іронічні вірші [4] |
| Пародії [0] |
| Наслідування [2] |
| Сатиричні вірші [2] |
| Жартівливі вірші [4] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Пародії і гумор » Іронічні вірші |
Секс!
| Нестримний. Біжиш, поквапивши самий час, дощами спадає... невтішний. Твоя кров, що її так жадають цяточки куль, ох, як скучили по твоїй шкірі! Шрами на шрамах, загоєне скло пірнає буграми у м' язах... Це все, що жене, але ти не тікаєш. Маневр. Нехай, вважають... Стрибок з цього даху на капот іншого цвяху... Пролинає у ніч, ніжне авто, ти не зволікаєш. Доженуть? Ще й як! Мабуть кохають? Удари троїх супроти тебе, мають ножі бойові, повітря шма'тами ріжуть... Цілиш у ноги, ладонь, що ламає. Двоє швидкі, один - ні, упав. На 240 км/год? Ох, мабуть погано... (Ти б' єшся уже не заради себе чи ідеалів... Ти - Воїн, що в ударі навіжений й прокляти'й Все, що ти маєш Кулак - це сім' я і ти не кохаєш)... Вони не злякались. Пітніють. Ти зачекаєш. Тут тісно, вони відчувають, що сили нерівні і воно є... Ніж один, у смаці отрути остриже волосин на твоїй спритній, пірнаючій долівці голові... А другий, перехопивши, що в руці вже тримаєш, пірует виконаєш, інерція роль свою грає і м' яз у стрімкішім русі кожних клітинок... Цей подив, серотоніном у мозку твоїм стріляє, цей подив... Його вже немає, адже власник - без голови, у сторони рештки і кров, що зросить... не чіпляє... Слизько. Червоне світло. Немає вже стради, оточення, траффік. Стріляють... Хоробрі виклик поцілунками куль своїх гвинтівок м' язам бросають. (М' язи не мають жалю', ані душі... Це - все життя, а отже уб' ють, поламають. Із куль вийнятих із сердця твого, м' язи зростали. Це - обмін, м' язи на м' язи... Серця немає і ти там позіхаєш)... Час тобі в небо? Ще б пак! Ти літаєш!? Зістрибуєш на покидька, що клякнув наодинці миг той у штанях... Іронія? Одні ви таки є бездарні. Чи брата по крові, що із вас хлине, ти обнімаєш... Рідина лине і слиз чужого, тебе перемазав... Ти не заплющував очі. Нехай опочине, жити йому було годі. Вирішує сам. Твої кістки також зламало... Легені? Легеня... Ребра. Бекон і яєчня. Розум б' є мов тараном. Удар найсильніший, по скроні. (Ти бачив туннель і навіть туннелі, тебе жадали бісові діти, чіплялися пустуни - янголятка, та тут... не було Бога і тобі не треба світла... Мабуть тому, ще живий. Дорога веде через смерть лінія тендітна). Спалах! Цвях у крихти гроба... чи твого? Авто урізало пару життів, їх негодуючі криками пики! Ніхто не хоче вмирати... (Як шкода, що м' яз душу... ісерце, Ібога... час свого втратив)... Всі палають. Лежать в контузії долу, ті що, майже живі... Вівець о'чах перебирають. Ти - ні. Розум. Те, що зосталось. Давно підійняв вогняну палку, ти немов Бог, в їх очах? (То мабуть... Не переймає, божевільний... Ось так називають? Старий і море. Але ти хотів звичайнісіньку рибку! Ці хвилі забрали сіть, вудочки, хату... Злизали твій одяг, із наготи, причмокуючи, вони глузували Ти обіцяв їм, у юродивім оскалі. Я обіцяю)... Так легко натиснути на гачок, якщо вже нічого... і там нічого немає... по обидві кінці холодячої руку палки? Ні... Не легко! Але ти посіваєш їх життями асфальт. Тремтяче повітря од жару, чи жалю не прожитих доль... І чутно благання. Не вірю... Пух! Не вірю! Пух! Не вірю я знов... Нехай хтось заграє... Хто іще музику в сумі займає, адже це по коліна кров... Я не встигаю. І куль у вас мало... Полум' я пожежі підніме на ноги... вже не всіх. Багатьох. Хтось тікає. Це найдобріші... Може хоч щось зрозуміли? Та деякі лицарі всемогутні встануть, шукаючи зброї, що диму ковтає, кисню бракує... Багаття, втішене кістками цвяхів і ліліями вибухів червоно - синіх серед по - інколи займаних вечеряючих тілами вогнів жадає... нових собі із' їсть ідолів, це все у жертву Ідолам їх, які б не були... Усі проти мене. Вдесятьох. Я видихаю... А в цей час. Слоу - мо. У нерівному колі. Чесне татамі, око оцінює відстані, бар' єри мої захисні од куль по котрі кумедно й невпинно, хто ще не має пістолів, гвинтівок пірнає... А інші вже стріляють. Моїх патронів в обіймі конає. З поверненням часику! Узішку тобі, хряку у пику бросаю, лови, ніжне тіло... Що шию скрутив, прикрившись од деяких куль і дійсно ти тіло, свої б навіть вбили, задарма міняв я твій кругозір, втомився, зізнаюсь... Помиляюсь. Буває. Це - один. Твоя лушпайка не впала: дробаш цілує мою туфлю, футболю доверху... У руку ліву візьму. Зтанцюємо танго? Шаг вперед, полуоберт, на 76% закритий, дві кулі хряку у жилет, десь там, у серце... Я - постріл один. Переспілий кавун і подив, це звісно! А кому приємно? Другий. Вогонь у очах, дощ на щоках, кров у жилах, в обличчі і на миці... На чому зупинились? Вони шаленіють! Вісім стволів, всі в унісон... Чи може, па трошки, присісти? Закритий. Партнере незвичний, падай, ти вільний... Доречі, перехресний вогонь - погана ідея, збира свої фрукти, хтось когось ранив, здається у руку... Сім, поки, не вісім... Істерія. Дика пальба! Один переліз, при'ліз. Сальто морталє! З червоним слідом за диркою в оці, це тобі знадобиться, цей свинець, скажеш - монета, у Харона лодоньці в гостях. Це вже щось! Майже половина... Але, пані граната. Дві... Сліпучі. Нервуєтесь? Нарешті час для любові! Я тебе майже цілую... Тебе пронзають мабуть кулі, ти у полоні пристрасті віддачі поверх мене танцюєш. Моя перша жертва цього двобою мене рятує ізнову, так я, твій боржник! І це вже серйозно... Щось пробило ногу. Інше мабуть відтяло вухо... Лежу. Спочин. Мозок. Ассоціації? Гог? Я - не художник, принаймні не той... Але це ж - легендарна ніч, створю й я! Щось менше стріляють... А я щось намацав, рука шорухуватості відчула... Вибухова і сліпуча... Це - мій реванш, час зірковий. Дивіться - цяця! Голосно волаю, наче з болю помираю... Всі зеньки - ненажери, пожирають ме'не, не вірячи кінцю... Рука - пустунка вилізає з - під обладунка лицаря, що гордо пав. А це - такий метелик! Північне сяйво, бачили колись? Якее диво! Не вірять мабуть очам, що їх прикриють хутко, всі падають додолу, та не достатньо хутко... Помпа. На тебе' молюся... А я тебе побачив! Пробила міць жилет. Це, мабуть п' ять... Із такими просвітами у грудях зазвичай смертні не живуть... Помпа? Дробаш начебто мій легенький, але я дуже сподіваюсь... "Ні! ні!" ,- не баче, а вопить... Добре, спробуй ти, тікай! Я тобі даю цю мить... Сидить. Десь пам' ятає чи баче, де я. Наводить мушку. Оревуар! Він спить. Шаленію, шість! Стріляю далі, все по годиннику, який я комформіст! Сьомому знесло мабуть і розум, не тільки очі прояснило, але, дивіться, як нервує і палить! "Тут небезпечно!", - подумаю я вголос, а дріб вінчестера тобі поставить оперетти голос, коли твій пах занапастить... Нервуєш!? Не мужик! Три залишилось. Ні... Два. Чи три? Хтось кудись тіка, великий такий дядько, мабуть іще вусатий... Збиває тачки своїм лякливим - бігом, та їм то що? Він пада, себе на ноги знову підійма... Не бачить поки, бідолаха! От сердешний! Дивіться, гойдається в конвульсії полум' я, що десь позичив він, нога... Який кумедний! Все плига, підстриба, лупцюючи руця'ми джгутик окаянний. А ось уже, втелепав, друг, і до землі упав і кочеться він світом... Оце так, Пєтрасян! Якщо б не був серйозним, як той грець, мов перчик - хлопець, я би зареготав... Ти - унікальність! Світлина гумору у цій метафорі життя! А от мені, потрібна вкрай іще діверсія, бо адже, минув, я знаю майже еффект сліпучий, а ви іще - моя біда... Тримай - но, файний хлопче! А я цим чином помпу не витрачав... Якщо кмітливі, здогадались. Щось там упало, мов квіти овацій, та якось гучно у твоїх ніг, що потушив ти, збираючись у марафон, у біг. Здається, що почув ти... Сказав щось? Так! Але це я... уже не чув. Можливо сором' язливе "дякую", хоча скоріш, мабуть, що "блєать!"... Слава бува дуже жорстока, тебе розіпхало це почуття! На клаптики і на шматочки... Ось так! Оце і все життя. Два. Ні!? Три!? От біда! Повернувся із пучин Тартару' ранений воїн бандитською кулею своїх братанів... Хмм... Йому пасують ці пів - руки. Може адреналіна вколов, чи там дива вже у гордощах штанів? Оце так суперник! Це - справжній боєць, що півня не валяє, як я... більше, аніж я, він страждає... Але битви... війни він бажає! Доречі його зрадники друзі у мене стріляють. Я лечу подалі од куль завжди у лівий бік і це - дуже круто, вважаю. Він теж, зі мною дуже згоден, щось там піф - паф з кулемета, оре, як справжній фан - шанувальник! Куди до тебе буржуйському Рембо? Ти наш вітчизняний стандарт, за це тобі посмертні грамота і премія Лєніна! Одна рука - то добре, а от повний нуль - то краще. Іди полежи іще, бідолашний! (Всім фанам мого фана - він не вижив, адже вода була... таки кровиця!) Два. Як два патрони помпи, що за півтори секунди повинні були уладнати всі проблеми. Їх не було. Два. Як два патрони із п' яти, що в мене таки влучили, поки я там думав, біжав, уникаючи цих куль, націпивши на обличчя мікс пантоміми нормандського старо - вікінга і сучасного кібер - ніндзі... Два. Як два удари сердця, у котре я тобі влупасив правильно, хоч і через жилет, під ребра. Тепер один. Що, уссявся? Він міг стріляти. І я міг. Він би не влучив: в мене був новий партнер по танго, кажучи між нами іще гладкіший од попереднього; надійний партнер. А от я усе думав, тримаючи у руці важкенький - такий пістоль, повний, від якої частини тіла він усе життя мріяв позбавитись, та не зізнавався... нікому. Це був кінець. Чудово потренувались! Моє тіло нагадувало... м-м-м...щось таке... Сіро - буро - малинове. Все у дірках, кровищі літрах, ожогах од зовнішніх і внутрішніх пожеж. Тіло стало пессимістом. Нило, ніс давно забитий не питайте чим, пускав не питайте що. Хотілося їсти, а особливо пити... Мабуть по цій причині, я дивився на останнього із Моггікан так, що Покахонтас в минулому чоловічого роду, а тепер (ха - ха! Навіть через дощ побачив, то не око, а діамант!) "Трошки Спітнілі" Штанці, якщо ви розумієте про що я... Кхе - кге... Серйозно ізгадало всі пікантні подробиці фіналу такого шедевра, як "Мовчання ягнят", не без підстав побоюючись, що зараз я йому... чи все таки їй? Ммм... Вип' ю мозок. Цяцька для дуже дорослих вислизнула в круте піке із дитячої лапищі ізувєра... Я свою опустив, та кинути не мав сили. Слабак! Залежність! Сумував... Він... я... сумували. Я ізгадав, що забув вимкнути вдома чайник, утюг, фєн, фільм для дуже дорослих залишив на повну гучність... Бідні, щасливі сусіди, що мабуть вже збочились... Рибок не нагодував, хоча неважливо це... нащо мені збочені рибки!? Ммм... Стоючи ось тут перед цим лайном в лицарських обладунках із трохи подмоченою репутацією, я озирався на своє життя і розумів... Що, ох як же хочеться все - таки гукать ЙоГо ім' я! Ви розумієте, так, про кого я, про що я? Ехх... Було дуже прикро! Я цілковито розумів, що в мене вже немає ніякого дому, що навіть, якщо він не згорів у полоні вогню... чи пристрасті вогню... То сусіди, люди добрі, як і всі, вже попіклувались про те що, мої метри - сантиметри, стали власністю СОПЛЬ, а тобто - "Соединенной общаговской подлянки лицемеров ь"... Я стояв і майже плакав, ні... я - плакав! У мене не залишилось навіть рибок і що - найприкріше, я їх сам зрадив, я сам відмовився від них... А він стояв на колінях, заплющивши очі, благаючи про "милосердя моєї грандіозної душі", про те що має сім дітей, п' ять матерей, n>4! жінок, що без нього ніяк... Казав, що назве в мою честь іще пів - сотні запланованих полуфабрикатів своїх могутніх чресел... Він хотів жити. Цей покидьок... Один із тих, хто... що... забрали у мене все. Він хотів, а от я ні. Хочете правду? Він мене заінтригував! Особливо, коли пообіцяв мені із явним східним акцентом у радіснім голосі, що віддасть за мене свою найкращу дочку із тих сімох синів, що мав... У мене аж слинка потекла! Я трохи не захлинувся... Злодій посягнув ізнову на моє чудовеє життя! Хотів убити мене власною слиною! Чи вірите у його злий геній!? А от я сумнівів не маю! Як скрудж - скряга руки тер, немов лампу Аладдіна, дивлячись на мої муки невимовнії. Та я йому простив! Настрій був добрий. От дуже хотілося змінити орієнтацію! Почати життя із нового листа. Так! Оминаючи тіла жмуриків щасливіших од нас ми попростували геть од цього погано організованого м' ясокомбінату птиці "високого польоту", що тхне... У найближчий шинок, пройшовши десь з двісті кілометрів, (а що ви хочте? Люди втомлені і мапи не було) втомилися ще більше. Сіли за столик для наречених, прогнавши... наречених... ми їх навіть і не побачили... дуже втомились! А там... Їли, пили... Горілку... їли... Чортові скляні пляшки! Яка ізжога! Мед... пили! По вусах текло, у рот не попадало - єдиний сумний момент цього епізоду... Позасинали братами, співаючи пісень про США - нашу рідну неньку, побратимами стали, позабувши всі несенітниці того чарівного інтимного вечора... Він обіцяв мені, що буде писати, коли ішов назавжди, як справжній чоловік на третю світову війну, за мову, за неньку... (USA! USA! USA! USA!) Я тихо кивав головою, тихо плачучи у хустинку, тішучись довгою косою свого вродливого жіночого волосся... Він пішов. А разом з ним і всі мої надії про дане ним слово... Отак і холостякую повсякчас, іноді граю Нео у ляльковому театрі рідного Мухосранську... Ліва рука - Нео, права - Трініті, ноги - в масовці... От і весь секс! | |
| Переглядів: 570 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 1 | ||||||
Design by Arthur Gautama © 2024-2013
 | ||||||
