Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2012 » Листопад » 5 » Стара
21:03 Стара |
| Стара чітко пам’ятала, як онука принесла до неї білий клубок з яскраво сірими очима. Страшно вона тоді бідкалася: « І навіщо се мені? Що я з ним робити буду? Сама…». Та вже на наступний день стара раділа. Мале щеня бігало вслід за нею, розганяло курей по дворі, ловило качок за хвости і дарувало радість гадзині. Голос у білоспиного був гучний. Буває, хто йде дорогою вночі зачує, як завиє, як загавкає – якби не хвіртка, то так би і роздер того хто йде. Зак могла стара працювала на землі, все пес, названий Івертом, коло неї бігав, землю рив своїми, вже тоді сильними лапами. Не прип’ятий був, та бігав лише по подвір’ю. Сусідські діти його страх, як боялися. Заглянуть за тин, а там біла спина тільки мелькне, а вони давай навтьоки з криками. Коли ставало холодно, запускала стара Іверта в дім, аби той погрів свої білі ноги. Вона, від нічого робити, розказувала йому про своє бідне і довге життя, а лайка дивився на неї розумними очима і,здавалося, час від часу кивав головою. Коли вже спину старої згорбили літа, вона закинула роботу в землі і зайнялася тільки курми і садом. Запал Іверта здається також згас; в його очах почала горіти велика мудрість. Осінню, стара назбиравши в відро яблук, ледве ідучи, опираючись на палицю, бідкалась: « Лишили усе на мене… А я що? Хіба ж я у тих роках? Думає, якщо привезла мені псину, то мені легше стане… Ану геть звідси!». Вона кинула яблуко в білоспиного, який образившись побіг на подвір’я. Шкулячи, Івери ліг біля східців у дім де раніше дуже любила сидіти стара. Через декілька важких зупинок і нарікань, літня жінка підійшла до дверей лому, де лежав собака. Згадуючи щасливі літа, оті посиденьки біля хати, на очах загорілася сльоза. Важко стогнучи, жінка спустилася на східці. - Ну що Іверте? – заговорила вона до пса, кладучи йому руку на спину, - Ну не ображайся. Стара я, та й уже все мене дратує, - пес спершу гарчав, а потім перестав і повернувшись положив голову бабі на коліна. Її тепла рука опустилася собаці на голову, - Пам’ятаю, як вони приїжджали до мене мало не кожного тижня. Я їх радо приймала, частувала, та й ба, коли треба і стелила і ночували тут. А тепер що? Покинули… За що ж мені таке? Викохала тебе, виховала, довгими ночами колихала, а ти… Голос старої залили сльози. Щирий плач баби спинив останні співи птахів. Поплакавши, вона заспокоїлась, втерла рукавом мокре обличчя і знову почала говорити: - Добре, що хоч тебе залишили, а то б зовсім померла від нудьги. Чуєш, Іверте? Дорогий мій, Іверте. Що ж ти будеш робити, як мене не стане? Самісінький… Га? Стара кинула погляд на лайку. Той спав, час від часу посмикуючи вухом. Баба затягнула тиху колискову, яку уже давно нікому не співала. Кому тепер та пісенька була потрібна? Доспівавши, вона замовкла, а разом з нею замовкло все село. |
|
|
| Всього коментарів: 2 | |||||||
Design by Arthur Gautama © 2024-2013
 | |||||||
