Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2012 » Березень » 10 » ***
18:07 *** |
| Було це в Грічі, ще за короля Ігоря. Вже декілька днів ішла сильна злива. Половина врожаїв, яку селяни не встигли зібрати – зігнила, а той зовсім пропала. Дороги, якими до недавно їздили вози та ходили люди, тепер були вщент розбиті, так ,що по них неможливо було ступити навіть кроку. Неподалік головної дороги стояв дім, половина якого була розвалена, але у ньому можна було пересидіти зливу. Уже два дні у ньому сиділа Катерина. Два дні назад, у неї було усе: пишні одягання, чарівні прикраси, довгі бали і гучні бенкети. Два дні назад, вона була донькою багатого лорда, а тепер проста дівчина, чекаючи чогось неймовірного у цій старій халупі, хоча зараз, могла сидіти у теплій кімнаті, попиваючи гарячу каву. А все через дитяче кохання. На одному з балів, вона зустріла гарного юнака, який був неймовірно ввічливий і люб’язний з нею. Катерина одразу закохалася у нього. Кожного дня, при обіді з родиною, вона намагалася посміхатися і радіти життю, коли у неї від кохання палала душа. Дівчина мріяла, про романтичні зустрічі зі своїм коханим, про ніжні обійми і солодкі поцілунки… Але усі мрії розбилися, коли батько сказав, що ніколи не видасть її заміж за простолюдина. Катерина не могла цього стерпіти і одного дня втекла з дому, аби знайти свого коханого. В дорозі,її застав дощ і пишна сукня перетворилася на брудну ганчірку, грайливе, світле волосся, тепер було заплутане і мокре, а душа, любляча душа, полетіла птахом, кудись далеко, кудись де тепло, кудись де досі вірять в кохання. Катерина сиділа опершись на холодну, кам’яну стіну старого дому. Навкруги не було нікого видно. Дівчина не знала котрий сьогодні день, через темряву, яку нагнав дощ, вона не знала ніч чи день зараз, їй просто було байдуже. Голод який вона відчувала, морив її тіло. Дівчину оточували лиш руїни і жодної живої душі… Дощ бив важкими краплями по руїнах дому. Од стін відбивалася луна цього гуркоту і розливалася тихими, незвичайними звуками. Катерину зморив сон, та вона чула, як дощ раптово стихав, а бо ж починав бити ще сильніше в стріху дому, а той ніби зовсім зникав. Трішки відпочивши дівчина вирішила йти далі, але біля дверей дому хтось сидів. Катерина хотіла схопити дошку, яка лежала неподалік. - Не потрібно, - заговорив незнайомець не оглядаючись,- я нічого вам не зроблю. - Хто ви? – налякано запитала дівчина. - Я простий подорожній. Якщо ви проти моєї присутності, я можу піти. - Ні! Не ідіть. Мені надокучило бути одній. Катерина піднялася. Голод знову нагадував про себе: у неї потемніло в очах. Але дівчина впевнено ішла до незнайомця, опираючись на стіну. - Як давно ви тут, пані? – запитав чоловік. - Близько двох днів, пане,- відповіла дівчина, сідаючи коло нього. - Бажаєте поїсти? Я вас пригощу. Він обережно дістав із маленької торбинки хлібець і відламав половину дівчині. Хліб був мокрий й спечений з чорної муки, але зараз для Катерини він здавався найкращою стравою, що вона коштувала в житті. - Пані, я бачу тугу в вашім серці,- почав незнайомець,- Не занепадайте духом. Вірте у те, що коли закінчиться дощ, усе налагодиться . Знову будуть співати пташки, люди вийдуть на вулиці, засяє сонечко і я впевнений ви знайдете свого коханого. Він також вас дуже кохає, але боїться вашого батька. Головне, не повертайтеся туди де вас не люблять, де ви втратили надію і тікайте від того, хто не бажає вас бачити. Удачі вам! Чоловік підвівся і тихо пішов. Катерина були здивована його словами. Коли дівчина хотіла зупинити подорожнього і запитати звідкіля він це знає, незнайомець був уже далеко. Дощ ішов, але не важкими краплинами, а легкими краплинками й сонце помалу з’являося у небі… |
|
|
| Всього коментарів: 1 | ||||||
Design by Arthur Gautama © 2024-2013
 | ||||||
