Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Вірші в прозі [9] |
| Афоризми [0] |
| Білий і вільний вірш [11] |
| Верлібр [4] |
| Прозові мініатюри [6] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Вільні форми і проза » Прозові мініатюри |
Маріонетка.
| Обставини змушують мене сіпатися в усі боки, згори донизу і навпаки...і немає мені спокою. Німота - фатальність моя, згуба - скутість, безграмотність сковує мене, дилетанство - гнітить. Як жити мені, де вихід із цього становища, у чому? І чому саме у цьому біда істоти розумної, що крокує по життю в сьогоденні?.. Цю істоту спопеляє вогонь пізнання. А раптом це не вогонь, а ядучий дим? Або сталася помилка - тулуб людини дістався звіру? І не дим то зовсім, а спалахи тваринних інстинктів, примітивний позов до дії... А якщо все ж таки вогонь? Що тоді? І людина ця - позитивний герой сьогодення, загублений і шуканий усіма? А він - ось він я, такий собі Самсон, що роздирає пащеку п"ятиметрового щура... Так, я розумію, треба не пащі роздирати якісь, а слідкувати за собою, аби не від тебе походила людська негативність поведінки - бо тебе самого, за твоїм же прикладом, розірвуть як того щура на шматки. І як мені пояснити, чого я хочу од світу - бо я не можу! Треба розривати пута скутості, гноблення думок і мислення, оцю рабську залежність... Але як?.. Як!? Може, просто, стиснути руки в один кулак і у розвороті у 360 градусів крушити, ломати, розтрощити кільця міцних пут, що душать мою сутність і... - все! я вільний! Я - інший! Ось воно, визволення...ось вона, незалежність від примхи сторонього впливу наді мною. І - хай живе і процвітає віднині войовничий дилетантизм! Танцюй, веселись навколо вогнищ, розведених тобою, плескай у долоні - світло щастя на твоїй дорозі... А хто там кричить, що так неправильно?! Ату його, фас!.. І радій, і смійся, і танцюй, і плескай у долоні, плескай під ритми тамтамів! Хай невдоволений повіситься на петлі свого крику!.. В тебе синиця у руці, журавель треться об твоє коліно, небо синім шатром над тобою і вітер побіжний, сонце сорм"язливо сховалося за вуалькою хмар, а богиня Удача - супутниця тобі. Йди ж, ні! біжи по цій дорозі, зачарований у захваті волею і свободою дій і руху - біжи! і піднімешся ти до царства ідеалу на крилах гармонії і краси. І зрозуміеш ти - як дурно облаштувався світ і як добре, що ти був у тому облаштуванні і раптом здійнявся над ним і корлючишся у розлютовані пики глупоти. Ха-ха-ха! Глянь, тепер вони дивляться на тебе знизу угору, а не ти...не ти!.. Не ти... Та чи хотів би я таке бачити поряд із собою, бути таким? Ні. Хай воно існує окремо, хай воно буде вічно відділене від мене - все одно ми схожі, ми подібні одне одному. Природа створила нас як іграшку для себе. Вона вмістила в цю іграшку тваринність, ушляхетнила її корою головного мозку і втиснула туди птаху, але безкрилу...- "...хай літає ця лялька у мріях..." - усміхнулася собі природа і вкинула в ляльку мікроб збентеження, розгуби і сум"яття й додала трішки протесту і бунту. І втішилася природа тою іграшкою, і кинула потім напризволяще, бо зрозуміла - не корисна вона, вона ні до чого їй, бо вона погана, марна, зайва у створнному світі, хвороблива дурничка... У цьому наша схожість. І нас не просто кинули, а розтрощили у дрібні друзки. Ми змушені тепер усе своє життя збирати себе. Я зібрав уже безліч скалок і різних дрібних уламків - та не в силі дати їм ради! Спробував викласти себе як мозаїку - не вдалося, бо залишаються великі наче незагоювані рани щілини і безодня крізь ті щілини знищує зсередини геометрію фігур, вакуум поглинає сяйво візерунків. Коли ж насильно намагався підігнати, зібрати усе до купи - розсипаюся увесь у порох, який потім шлейфом зірок у тумані тягнеться наче пазлами крізь увесь Всесвіт... А як справи у тебе?.. Добре?.. Тоді, чому я такий безпомічний?!. Адже ти - це я, а я - це ти і ми єдині у своїй суті... Ах! Залиш мене, кинь! Я сумую, тому що я - випадковість, непорозуміння в природі, примха обставин. Я - фантазія, марення, забавка і втіха світу... Та чи обходить це нас із тобою?.. Ми порожні, тому що я і ти складені і сховані в коробці мого власного "я". | |
| Переглядів: 487 | Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 0 | |
