Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Вірші в прозі [9] |
| Афоризми [0] |
| Білий і вільний вірш [11] |
| Верлібр [4] |
| Прозові мініатюри [6] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Вільні форми і проза » Білий і вільний вірш |
віршування з настрою.
| 1. біль поглинає мене, наче муху павук, білий світ поглинає собою. дай же сил одірвати від себе цей біль! і повірю тоді я у завтрашній день, що стоїть на осіннім порозі. 2. там, у рамці моїх споглядань, вже немає мене, що дивився на мЕне старого, і життя розіп"яте на брамі забутих осель. що зі мною таке?.. я заплющую очі, я сплю і тяжко зітхаю у сні. 3. і відчув я - в цей день аж занадто на плечі мені звалилось років. спогади зливою линуть у сьогодення...аж сліпну. 4. мій спокій - стиснутий міцно кулак. а як стомлються пальці, в обійми приймає марнот марнотА, у безсиллі падають руки. 5. я вийшов собі на веранду, сів у крісло-качалку, запальничкою клацнув і запалив сигарету. пускаючи дим через носа, відмітив в умі - так, між іншим - рухи ці неповторні, єдині у Всесвіті всьому, останні. ...старію, дурниці мелю. 6. все залито червоним: півнеба, земля, моя хата і я, навіть кішка, собака і діжка, у діжці вода - то зранене сонце котилося тихо-повільно за обрій. 7. стою на місточку, дивлюсь у прозореє дно. у небесно-зеленому світі раптом з"явилася жаба, повисла між мною і дном і дивиться вгору крізь воду. 8. чую стук у вікно. я подумав - то гне вітер тополю, торкається вітам скла. ні, вирішив, то під грозою людина промокла до нитки. відчиняю вікно - тільки й чув як шурхнули крила. ані вітру нема, ні грози, ні людини. 9. пригоршню сонця знайшов у кувшинці лілеї. коли розтулив пелюстки, такі ніжні і білі, тендітні, тонкі, ароматнеє світло краплинками перелилося у мокру долоню мені. обережно з тих пір я веслами правлю - бо сорм великий мені, як стривожу цнотливу тендітність озер. 10. як з вечора день головою у місячну ніч довготінну схиляється, вершника бачу - ходою повільною їде верхом на коні через степ по дорозі від зір, що веде в сьогодення. земля оживає і тягнеться вся аж назустріч йому, коли сонце сідає за лісом. 11. оцінено все - і розум, і душу, і тіло, не кажучи вже про життя. піду собі, хочу бути безцінним. 12. іду крізь зливу, піднявши комір плаща, одну руку сховав у кишені, парасоля у другій, ручаї наче дні, що отак поспішають в нікуди, лисття осіннє летить перед мене, зникає у далині. ...спиною до зливи іду. | |
| Переглядів: 460 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
