Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Містика та езотерика |
Чешеться спина.
| (Серед натовпу, десь на пів - шляху. У підсвідомості)... Вогню у волосся, думку в обрій, залиш мене, доле... Облиш мене, стій! Чому являєшся наприкінці? Це - дивнеє непорозуміння, чого чекати вільно, серденько розкуте тисячам дітлахів дощів? Усі течуть, усе тіка від мене допоки здібний, мене колиха сумління... Сумен твій докір, в сумнівах щеза ця мить... Крокуючи дахом, я кроком очей, звисають 'долу' мої ноги, що падіння обрали за ціль... Сиджу, мов на лаві. Скільки я линув, конаючи краю, дивлюся у пекло твоє там внизу... клекоче, пірнаю... - ть очі, я лиш бажаю літати, взлетіти... цю мить, підніматись! Та я... не вісник мрії Дедала. Я - згорю, не втримавши Прометея вогню, згорю, стихну вщент, ісспалаю, полум' я лишень пада швидше, а я - Фаетон помираю... Стане кінець мій кільцем. Скрізь простір щеза мого тіла стрімкий, неосяжний болід... Заплющує біль мої очі, повільно мене хоронить... Ця музика сну, мої крила... Що маю в собі десь, можливо... Дощі із мовою пісні, складають аврори думок. Все! Поглинули тіні мій образ, в свавіллі цих строк... Лишень коли осягне падіння у пекло твоїх милих нот, іщезне тоді милий простір над дахом упавшим у вир цього кружління за намір, що мало летіти не вниз... Я прокидаюсь. Все так і сиджу на даху, моє дітлаха сновидіння минає... Я мацаю... Нема ані крил... Зазираю.... ані пекла... Отожбо... іду. Куди - небудь до біса! В цигарці я знайду вогонь, тремтяче запаливши... Дощі минули вщент, залишив на щоках русел ріки, мої думки лишень про наважливіше: їжу, я це горище покидаю, опускаючись земного світу... Коли у небі аврору побачу я не здивуюся... Коли стогін тіло, мов ключ огорне, я замилуюся... У мене виростуть крила. Боляче. Пада, конає і лине, цигарка натхнення, замерла у просторі... І врешті. Я уявлю тебе. У цьому пеклі, що тепер лине із неба... Пекло ніколи не щезне, рай - всього лиш пір' їна... що думка моя опочине. Я розправлю свої ангельські сили, візьму старт останній, і... це - мій вибір. Догорають пір' їни, що покій зазнали, істліє мій одяг - це все, що зосталось... Лине у дещо клаптик золи, відомий вітром де - не - де... І ріжуть дощі пекельної ночі. "Очі'". "Розплющ їх!" "Хто ти?" Німіє питання, яке до себе промовив. Мене ніхто ніколи не будив, прокидаюсь сам, у ліжці, пора до роботи... Мити, їсти і одяг. Тікаю із дому по клопіт. Заплющу очі замка на замок. Залишиться темно в моїй хаті. Я вже забув двійний сон. Минув і антракт після мо'ї втечі. Розпуститься на стелі аврор, поллється дощ сильний. У когось в пітьмі, що сидить на даху, дивлячись у вогні пекельні, крила ростуть незбагненні, як мрії... Мої мрії! Що я вже - на пів - дорозі в натовпі. Чешеться спина. | |
| Переглядів: 483 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
