Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Громадянська |
Спроба створити щось потрібне номер один або Біль зневіри.
| Десь ми іще мали… Що не запастили… Десь тікаєм хутко, аж допоки сили… Ось ми вже не юні, ми вже постарілі і овіють чубом думки доленосні сиві… Поміркуймо. Казав поет забутий вами і нами: - «Плекайте як парость виноградної лози мову калинову…» А яку? Вирішувати будем, та боюсь в халепу… Все це ми забудем. Не думаймо про це! Кохаймося, бо, нужбо, країні потрібні астронавти. Далі. Десь при дорозі один наївний мрійник смарагд знайшов в пилюці… Свободу, моя нене, отримали без бою ми також у багнюці. Чи то ми всі є такі гарні, мудрі? А може ми й ніхто? Колись – но жили справжні Люди, та бачте – все одно… Десь ми іще мали… Що не запастили… Десь тікаєм хутко, аж допоки сили… Згадаймо, нужбо, недавнії події. От а ви, людинко, також полюбляєте апельсини? Всі співали ми, огорнуті братською нуждою і жадали, поневірялись потім, але тоді ми стали побратими! Може я й дурний, та так воно, і є, у дзеркало дивлюсь і мені оселедець на чубі постає… Та це ж воно не модно! Авжеж, друзі, авжеж… Не бути оселедцю, а воля наша зазнає меж. Колись – но жили справжні Люди і зараз десь живуть, піду ‘буть світ за очі у одиноку путь… Чи будете зі мною? Чи може цитрусів наїлися занадто, що вам тепер все скисло. «Реве та стогне Дніпр широкий…» Ревеш і ти, народ… Я їду цілим світом, не Аполлон – це інтернет. Ось ми вже не юні, безмовні, тихі, такі тихі й злі. Нема в нікого оселедця на очманілій голові, свобода, як кажуть – то халява і апельсинів вщент і вкрай… Ой, як же ти страждаєш, мій рідний дім і край! | |
| Переглядів: 409 | Рейтинг: 3.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |
