Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Громадянська |
Князь Кий
| Князь Кий Набралась темноти по вінця хата Крізь шибки запорошені вікна, Легенди древніх снів спішу пізнати В світах, де ніч - шалена бистрина. В хмар-кораблів не знайдеться спокою, Одвічний рух не згасне ні на мить, І подих лине білою рікою, Й Чумацький шлях перевеслом лежить. Я за зірками, поряд з чумаками, Що йшли у Крим, в важкий похід по сіль, Орлами степу – довгими шляхами Долали спеку, дощ і заметіль, Лечу в вир часу, ніч мені відкрила Мільйонів доль старезну таїну, Десь взялись за плечима білі крила, Й торкає вітер вічності струну. Пил мудрості й віків летить під ноги, Життя назад, немов старе кіно, Й історії ведуть стрімкі дороги, В світанок днів, де волі дух – вино. Де в чисте небо яд не кинув атом, Де брат на брата не писав донос, Летять хвилини швидко циферблатом, А в небі хмурить брови Бог-Христос. Криваві вбивства, війни, людомори Давно позаду… Час притишив хід… Я над Дніпром в осінній час покори, Коли туман над річкою стоїть, Коли ридає небо за дощами В тужливих днях осінніх позолот, І листя ронить ранніми вітрами В знак осені, печалі і скорбот. В цей час полянські князі гордовиті Кий, Щек, Хорив і ніжна їх сестра, Зійшли на берег річки, щоб напитись Прозорих вод із чистого Дніпра. Яка ж краса в широкому привіллі, Високі кручі, синє плесо, ліс, Вітають небо птахи гострокрилі Й холодні руки заспаних беріз. « В святих цих землях град буде стояти, Торкати хмари банями церков, В каштанах й сонці в вічності буяти»- Сказав князь Кий, відомий богослов. Й заклали місто молоде й квітуче Три славних брата й Либідь їх сестра… О ви, Славути благородні кручі, Як ріг достатку, повно в вас добра. В лісах густих не раз свистіли стріли, Мисливців громовий проносивсь гук, І славне місто всі назвали Київ, Князівський град, душі і серця стук… Та я злітаю раптом попід хмари, Все далі в вись, де світанкова мла, Де час, історія людей – примари, В дні наші путь крізь бурі пролягла. Сучасний місто, бані златочолі, Фонтани скрізь, і скрізь ясні вогні, А у дніпровськім безкінечнім морі Князь Кий у вічність плине у човні. І крізь віків тумани й блискавиці, Зорить на Київ свій, на свій уділ, Холодний погляд крізь бетон зіниці Обняв і небо, і зелений діл… В мою кімнату б’ється спозаранку, Гаряче сонце й блимає з вікон, Лоскоче кава, будить до сніданку, Як жаль , що це був сон… лиш гарний сон… | |
| Переглядів: 612 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
