Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Філософська |
Сонце зайшло і світло погасло
| Я загубилась, світла не бачу, по світу розлилась, розмилась неначе в долях чужих, чужих сподіваннях, в очах не моїх немає бажання. Скажи, я ще тут? Перед тобою? Здається мені я не виграла бою, мене вже нема, я далеко від світу, надворі зима, нема в мені вітру. Мені все байдуже, не чорне, не біле, в душі лиш калюжі змивають надії. Я не вмію радіти, не хочу журитись, не можу на небо невпинно дивитись. Всі так далеко, і я вже не з ними, напевно лелека поплутала з кимось. Незрозумілим довкола все стало, і мріять не вмію, й згубила, що мала. Думки роз’їдають, я вже божевільна, що хтіла – не маю, а хтіла буть вільна. Така вона, воля: не має смаку, така вся прозора, я хтіла таку? Так, я хотіла колись це відчути, але не зуміла: не можу забути, що не маю любові, втомилась чекати, душа повна болі, ще є що втрачати. Я не хочу знову забути, що було, який вже раз «нову» долю будую, будую з нічого, а потім руйную, не та все дорога, не те щось люблю я. Я стала не тим, ким хтіла би бути, я стала ніким, нема що забути. Намагалась у Музі свій розум втопити, та в світі ілюзій не хочеться жити. Не вмію кохати, забула, що в небі можна літати, нема в мені сонця, що б освітило самотнє віконце, я все р о з г у б и л а. | |
| Переглядів: 812 | Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 0 | |
