Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Філософська |
Душ.
| Плачуть стіни од вологи, краплі білі і прозорі, не солоні, не солодкі падають додолу. І в душі моїм панує сирість. Світло тихо заглядає, крізь щілини тихо світить у моєму душі. А довкола чорна плісінь поселилася навіки у душі моїм. І один лише ліхтар палає, і сором' язливо розганя пітьму, і води гарячий пар крізь щілини тихо диха, вириваючись на волю. А десь там я потопаю, серед ванни - я маленький, поринаю у пітьму кривавих просторів, сердце тихо затихає, проливаючи назовні всю останню кров. Бідних вен моїх страждання завмирає і щезає, і білішають порізи, мов новорічний сніг. Життя швидко покидає ніжне тіло саме на забуття, бідний я іще встигаю щось промовити, але усе дарма. І поринуло навіки ніжне тіло в суміш крові і води. Всі питання на страждання отримали так відповіді. Плачуть стіни од вологи, краплі чорні і червоні, лиш солоні, лиш солоні падають додолу. Більше не заб' ється сердце у душі моїм. | |
| Переглядів: 401 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
