Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
Категорії розділу
| Міська [43] |
| Громадянська [93] |
| Любовна [286] |
| Містика та езотерика [32] |
| Пейзажна [193] |
| Релігійна [15] |
| Філософська [306] |
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
| Головна » Поезія » Лірика » Філософська |
До Мельника В.
| Ти увімкнув, моє життя, немовби крокодил, що силою ампер відроджує натхнення... Прийшов, побачив... і пішов. Ти не перемагав, залишився приречений я свавіллю - дощу тління. Ти - мій найсправжній батько, хоча й надію давши, розум мій забрав... Захлинуючись слиною я і сльози лиш простяг до зорь - шляху чумацького, у скигленні глубиннім. Ідею осягнув; я не розумію... Але це є вже дотик. Я знаю, ти десь там... Живеш, живетемеш, навіть якщо вмер. Такі люди, як ти, ніколи не щезають! Мандруючи цим полем від хати, курень, стійл, несеш промінь освіти, Сковорода - він твій праобраз. Ти батьком мені був, я сином же не став... Поганий в мене батько, що він не є тобою... Поганий є цей світ. Та з думкою про тебе, втелепав, що це зовсім не є вічним... | |
| Переглядів: 336 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
