Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2012 » Лютий » 28 » Танець синонім до слова "доля"...
21:35 Танець синонім до слова "доля"... |
| Танець – це не просто скорочення м’язів під певні звуки, звані музикою. Танець – це наука передавання емоцій та почуттів. Ви знали про це? Танець – це кохання, ревнощі, ненависть та усе, що притаманне людській душі. Проте, чи здогадувались ви до цієї миті, що таке просте та водночас невідоме вам значення слова «танець» може врятувати дві душі, два серця від самотності?.. Дві душі, що знаходяться так близько…Два серця, що пов’язані ще до знайомства в одне велике почуття, що, наче атласна стрічка єднає цих людей та додає їхньому життю червоної барви… Я дам вам один урок. Лише раз покажу, що таке танець,яким чином він причетний до надлюдського та які слова потрібні, щоб виразити найдорожче танцем. *** Для неї це була друга вища освіта. Вона давно заробляла на власне життя, та і родині допомагала. Мала друзів та улюблену роботу. Що ще потрібно дівчині віком 28 років. Кетті не знала, яким чином їй вдалось потрапити у хореографічне без потрібної підготовки, але так часто чула від людей про свій «талант», що сама починала у це вірити. Із Робертом вона стояла у парі давно. Вони дружили. Часто залишались після занять, щоб відпрацьовувати те, що потребувало додаткової роботи. Але сьогодні він не прийшов. Кетті була випускним курсом. Вона не хотіла вірити у те, що скоро все скінчиться. Вона знала Роберта уже п’ять років. Симпатичний хлопець, явно закоханий у танці. Він був молодшим за Кетті, проте це не завадило їм дружити. Це було останнє заняття перед екзаменом по захисту диплому. Кетті поставили у пару з Аланом. Він навчився танцювати, проте Кетті цього було замало. Це як водіння авто : можна «народитись водієм», а можна просто навчитись прекрасно керувати автомобілем. Кетті, звісно, прилаштувалась до нового партнера, але неймовірно сумувала за Робертом. Вона завжди мріяла про родину та коханого, але де ж його шукати, коли увесь вільний час займає робота? Деякі подруги уже вдруге народжували, а вона лише ховала прагнення серця у довгу шухляду. Вона, безумовно, вірила у кохання, та помаленьку втрачала надію на сімейне щастя. Заняття скінчилось і, зробивши взаємний реверанс, групи розійшлись по роздягальням. Швидко перевдягнувшись та переконавшись, що на сьогодні все, Кетті втекла від одногрупників. Вона не любила з ними спілкуватись. Усі вони були значно молодшими за неї, і спільних тем для розмов мали небагато. Хоча Кетті і була душею компанії. Компанії людей перевірених часом та життям. Кет звикла ходити швидко, але сьогодні хотілось подихати повітрям Вона повільно минала зелений парк, коли ззаду підбіг Роберт, налякавши її. --Це тобі. – він дістав з-за спини букет ромашок. Кетті часто чула від нього, що вона схожа на цю квітку. Вона фарбувала волосся у білявий колір та досить часто ховала голубі очі за карими лінзами. Лише «обрані» бачили її небесного кольору очі. Будь-який психолог (навіть початківець) сказав би, що вона ховається від самої себе, бажаючи змінити зовнішній вигляд, проте лікарі теж помиляються. --Ти хворієш? – спитала вона забираючи квіти та нюхаючи їх. --Вибач. Злякалась сильно? --Я штандартенфюрер СС, мене важко налякати. Роберт здивовано підняв брови, а Кетті посміхнулась. Вона вміла дивувати людей. Але Роберт зрозуміє. Вона розповідала, як зі шкільними подругами, намагаючись урізноманітнити будні, гралась у головних героїв тогочасної літератури. --Ти мене дивуєш! --Приємно це чути. Вони повільно рушили алеєю. Навколо панувала весна. Ще з дитинства уява Кетті зберегла образи кожної пори року. Три красуні - дівчини та однин парубок по черзі отримували владу над Землею. Кетті, звісно, надавала перевагу парубкові – усі люблять літо. Вона ніколи не любила свого Дня народження. Як не виглянеш у вікно – холод, болото та сірість пізньої осені. Роберт поклав руку на її талію. Він завжди так робив – звичка танцівника. І у Кетті мурашки пробігли тілом від цього дотику. Вони дійшли до маленької площі посеред парку. Кет на питала чому його не було на парі, а чекала доки він сам розповість. Така вже у неї звичка. Вона не любила очевидних речей. Ніколи про них не запитувала і просто палала лютою ненавистю, коли їй пояснювали щось таке очевидне та просте. Раптом Роберт зупинився. Кетті також зупинилась та пильно поглянула на нього. --Не хочеш потанцювати? – спитав він переводячи погляд із дерева, позаду Кетті, на неї. --Зараз? – перепитала вона? --Ні, звісно. – відповів Роберт. Він дістав із кишені листок паперу та віддав Кетті. Коли вона, прочитавши, підвела погляд хлопця не було. Вона не змогла стримати посмішки. Він завжди так робив. У цього хлопця, здавалось, не закінчувались ідеї. У записці він запросив її у Мейф. Мейф – це покинута танцювальна зала, яку батьки Роберта подарували йому на честь вступу у вуз. Кет була там один раз, нічого особливого. Проте, інколи вона і сама не відмовилась би від такого містечка. Вона мала прийти туди пів на восьму. Зараз годинник показував лише кілька хвилин по п’ятій, тому вона, не вагаючись, пішла до дому. *** Мейф помітно змінився. Роберт зробив там ремонт. Потреби описувати танцювальну залу, мабуть, немає. Кожен знає як вона виглядає: чотири стіни, дві з яких завішані дзеркалами та прикріпленим до них балетним станком. Загалом світло було вимкнене, лише де-не-де на підлозі були розставлені свічки, кидаючи химерну тінь полум’я на стіни…Романтика, що тут скажеш. Кетті склала речі на лавці біля входу та зробила кілька кроків до центру зали. Почулась повільна музика і дівчина посміхнулась. Під цю пісню вони з Робертом вперше танцювали. Контемп. Через музику Кетті не почула кроків Роберта і тому ледь-ледь здригнулась, коли хлопець обійняв її ззаду. Вона відчула себе слабкою…Але без страху – у неї був сильний чоловічий захист, він стояв позаду неї. По тілу розлилось знайоме тепло і хвилювання. Так було щоразу, коли вона танцювала. Танцювала із тим партнером. Роберт повільно захитався то в право, то в ліво, тягнучи з собою Кет. Вони стояли на одному місці, хитаючись під музику, потім Роберт взяв її за руки, розвернув до себе та відійшов на крок. --Дозвольте вас запросити до останнього танцю. – сказав хлопець і різким рухом опустив голову – привітальний реверанс партнера, у танці. Кетті посміхнулась та зробила крок у бік, присіла на одній нозі, другу поставила за опорну. Лише відчувши руку партнера на талії, а іншу під лопаткою вона почула себе у цьому жорстокому світі. Вона розслабилась та довірилась сильному партнеру. Він мав її вести, вказувати напрямок. Вона чекала на знак від Роберта і він не забарився. За мить вона зробила крок назад, а Роберт, в свою чергу, вперед. Що ще потрібно, коли є можливість танцювати вальс! Усе на світі зупинилось. Рухались лише вони, обережно ступаючи у сутінках зали. Кожен крок, наче з хмаринки на хмаринку; кожна підтримка, наче політ. Пісня скінчилась і вони перестали танцювати. Роберт відійшов на крок і знову вклонився Кетті. Та також зробила реверанс. --Дякую. – сказав Роберт і відійшов. Кетті відчула, як на очі накотились сльози. Роберт увімкнув світло і вона відвернулась від нього, затуливши лице руками. --Щось трапилось? – обережно спитав Роберт. Вона знизала плечима. Її пронизало холодом, щойно Роберт відійшов від неї. У серці наче щось обірвалось і назавжди її покинуло. Роберт наблизився та зазирнув їй у вічі. Кетті лише затулила рот рукою та похитала головою. Він нічого не питав, і це спрацювало: Кетті заговорила. --Я, здається…Я не хочу, щоб це був наш останній танець. Лінзи вона залишила вдома. Ні, вона не мала заміру плакати, просто Роберт належав до кола тих людей, хто знав та міг бачити Кетті справжньою. Не сталевою - такою, якою вона була у повсякденному житті, а щирою - такою, якою була зараз. Роберт чекав на продовження репліки, але його не було. --Ти хочеш ще потанцювати? – спитав він із сарказмом. --Я хочу, щоб ти завжди був поруч. – відповіла дівчина. --Гаразд. – повільно вимовив Роберт. – Що ти маєш на увазі? --Я не хочу говорити «гучних» слів…Я не впевнена, що маю якісь сильні почуття, але точно знаю, що не хочу, щоб усе скінчилось завтрашнім екзаменом. --Я зрозумів. Давай поговоримо після захисту диплому. Тобі потрібно відпочити. Кетті і сама це знала. Вона остаточно відігнала від себе сльози та погодилась, що їй час додому. Роберт підвіз Кетті до її квартири. Він галантно поцілував їй руку та не прийняв запрошення «на чашку кави». Він добре знав і розумів, що Кетті хоче залишитись наодинці із думками. --Я ще раз дякую за той вальс. – сказав він на прощання. --Завжди прошу. – відповіла Кетті *** …Вони одружились на сьому річницю їхнього знайомства. Вони ніколи не сварились – їх завжди рятувала усмішка та запрошення до танцю. І лише у Мейфі, на вільній стіні, висіло два дипломи про вищу хореографічну освіту, зв’язані червоною атласною стрічкою… Читать полностью: http://h.ua/story/349752/#ixzz1nhtJHpYX |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
