Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2011 » Жовтень » 28 » РОЗДІЛ 1
16:19 РОЗДІЛ 1 |
| А день починався так гарно... Прекрасна погода, скорочені уроки, п’ятниця... Я уже поверталась додому, аж раптом позвонив він. Мій шеф мав звичку псувати мені настрій. Мабуть, це у нього вроджене. Отож, я поверталась додому і тут мені позвонив Олексій Романович і заявив що у нього для мене сюрприз. Я знала про його вроджену ваду і тому не дуже зраділа. Проте вибору у мене не було і я знехотя попленталась на роботу. У мене досить специфічна робота. Я не люблю та й не можу нею хвалитись. Я працюю шпигуном у підлітковому підрозділі. Мабуть, ви здивовані, що я так буденно про це розповідаю, але насправді подібних підрозділів у кожному місті є досить багато, хоча усі вони дико засекречені. Більшість дітей працюють у командах, що складаються з чотирьох чоловік. Та, на щастя, я працюю одиначкою. Мені так легше... Під час завдань я турбуюсь лише про себе і ніхто не заважає мені працювати. Наш офіс розташовувався у закинутому будинку на окраїні міста. Там було лише три кімнати: приймальня, кабінет шефа і бухгалтерія. Будинок лише ззовні здавався закинутим, а всередині було зроблено непоганий євроремонт. Я зайшла та привіталася з Юлею. Юля – це наша секретарка. Вона працює у офісі всього рік чи навіть менше. Вона у нас справжня красуня, на цьому світі немає жодного модного журналу, який вона вона б не прочитала, і жодного салону краси, у якому вона не побувала б. Відкривши двері в кабінет, першим, що я побачила було радісне обличчя Олексія. Йому було приблизно 35 років, він був одружений і мав маленького синочка. Незважаючи на те, що він був моїм начальником, мені було дуже приємно з ним спілкуватися. До того ж, він мав дуже приємне обличчя і надзвичайно добру посмішку. Глянувши на нього, я теж мимохідь посміхнулася. Він помахом руки запропонував мені сісти на крісло навпроти нього. Саме тоді я й помітила хлопців, що сиділи на диванчику у кутку. Їх було двоє. Обидва приблизно мого віку. Один був дуже худим, кучерявим і складав враження дуже розумної людини, а інший був таким собі «качком» з великими очима. - Ось і сидить мій сюрприз, - радісно сказав Олексій,- навіть два! Я не зовсім зрозуміла, що він має на увазі. - Перепрошую? Шеф урочисто прокашлявся і сказав: - Наше вище керівництво вирішило взяти участь у програмі обміну. Декілька наших дітей поїхало у країни Європи та Росію, а їхні діти, натомість, приїхали працювати до нас. Тобі дуже пощастило, бо з тобою разом працюватимуть аж два іноземці: Роберт Грін (Англія) та Стас Васильєв (Росія).- закінчивши цю промову, шеф знову радісно усміхнувся, очікуючи на мою реакцію. - Ну що ж,- відповіла я,- якщо так вирішило керівництво, то у мене не має вибору. Хоча мені набагато комфортніше працювати самій і, якщо це можливо, то я хотіла б відмовитись від такої честі. - Це неможливо,- швидко відповів Олексій, який явно не очікував такої моєї відповіді,- завтра- ваше перше спільне завдання. І не запізнюйтесь! Таким чином за один день мені навішали іноземців, зіпсували настрій і забрали вихідний. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
