Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2012 » Серпень » 9 » простір.
21:09 простір. |
| Я сьогодні прокинувся і першим ділом глянув в дзеркало. Таким мене може прийняти в свої обійми тільки вбиральня. Треба подзвонити Олегу, щоб приїхав. Але в мене гроші на рахунку закінчилися. Буду один нудьгувати, переварювати травму сьогоднішнього похмільного життя. Куди б це піти провітрити голову і те, що в ній? Сиджу в кав’ярні, хотів посмакувати сьогоднішньою випічкою, але шматок в горло не лізе. Коли мені так же погано, я зазвичай пишу листи. Але вічно не встигаю відправити до того, як їх зжере полум’я. Я не палю, але в кишені на всяк випадок завжди тримаю попільничку. Та про що це я, знову якісь сентименти.. По дорозі додому зайшов в аптеку, придбав якісь сумнівні таблетки від похмілля. Не вселяють довіри, але жінка в халаті обіцяла, що через 15 хвилин все як рукою зніме. Стою зі склянкою води в руці, думаю: пити чи не пити? Хе, я не Гамлет, і це не прощальний монолог. Глянув угору. Лампочка перегоріла? Чи це побічна дія таблеток? Завтра куплю іншу щоб замінити, а сьогодні доведеться снувати у півтемряві. Зроблю краще собі кави. Заллю гидоту в шлунку, що похапцем закидав в себе вдень в місцевому фастфуді. Ох, так жити не можна, як я живу. Днями копирсаюсь в всесвітній павутині. Така вже моя робота, і я, до речі, нею цілком задоволений. І якби мені сказали, що жити залишилось кілька хвилин, я все одно провів би їх поряд з блакитним монітором. І не заплакав би. А що, в світі щосекунди вмирає шість людей, колись настане і моя секунда. Деякі пишуть заповіт. Але особисто я думаю, що нащадкам не стане легше від півсотні на особу, залишеної від померлого. А де ж взяти більше? Заробітну плату хоч у лупу розглядай. Ні, рано мені про смерть думати, хай вона про мене думає, як так кортить! Ще рано, а скоро буде вже запізно. Сім’ї немає, дітей немає, дівчини немає, є тільки улюблена робота і стопка років і стільки ж листівок. Де моя улюблена іграшка? Дістаю з шафи пляшку. Можу собі дозволити, хоча знаю, що завтра прокинусь з нестерпним болем. А скільки ж того життя? Горілка – то мій простір. Я п’ю і можу дивитися за горизонт, я можу дивитися всередину, я бачу себе, я бачу все. Я вже кілька разів марив і задихався від цієї магічної рідини, але ніщо так не зцілює. Алкоголь – анестезія, що дозволяє перенести операцію з назвою «життя». Давай, ще один ковток і в ліжечко. Ну от, почалося. Здається, тут немає чим дихати. Щось на мене тисне, зараз розчавить зовсім. Стіни ростуть, вікна зменшуються. Я мізерний, але по мені розтікається солодкий шум. Він ритмічно стукає в моїй голові, і я відчуваю, що я щасливий і нещасний одночасно. Я хочу, щоб ця мить була останньою для мене. Кажуть, в останню мить ти остаточно розумієш, для чого жив, але я чомусь нічого не розумію. А може, я і не жив.. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
