Меню сайту
АДМІНІСТРАЦІЯ
Ми у соц. мережах
СТАТИСТИКА
Пошук
ТОП-5 / НОВЕ
ПОЕЗІЯ ТОП-5
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
ПРОЗА ТОП-5
ПОЕЗІЯ - НОВЕ
ПРОЗА - НОВЕ
Міні-чат
Головна » 2012 » Березень » 10 » Прощення
18:21 Прощення |
| На головній площі уже зібрався не великий гурт людей. - Нарешті її стратять. Я дивуюся, як її ще носить земля? – мовила одна з жінок. - Не нам про це судити, Беатрисо,- відповів їй чоловік. Та, про кого йшлось, знаходилась неподалік. Вона сиділа у клітці, мов дикий звір, чекаючи свого останнього часу. Якби ж вона не помилилася… Якби ж він досі був живий… - Люція! Підійди-но до мене. Гарний, синьоокий юнак, близько двадцяти літ тримав у руках невеличкий, шовковий згорток. - Що це?- підходячи до нього запитала молода дівчина. - Відкрий, - з усмішкою відповів юнак. Люція обережно розв’язала торбинку. У ньому були бурштинові сережки. - О, Рональд… Вони прекрасні! – говорила дівчина роздивляючись сережки. - Вони такі ж прекрасні, як і ти, моя голубко,- відповів юнак з солодкою усмішкою. Їхні стосунки почалися просто. Рональд зустрів Люцію в саду, коли та збирала квіти. Він зачарував її своїми солодкими словами, які пестили дівоче вухо. А тоді почалося! Таємні зустрічі, вечори при світлі місяця, довгі прощання і ніжні обійми. Люція забувала про все у цьому неймовірному вирі кохання. Квіти, які дарував їй юнак, вона засушувала і ховала в книжки, поеми, які він їй писав, дівчина читала перед сном і клала їх під подушку. Потім їх таємні стосунки переросли у щось більше. Вони уже не боялися здивованих поглядів, які їм кидали у слід, коли закохані ішли по вулиці, мов подружня пара. Тітка ж Люції була проти їхніх стосунків. Вона була єдиним опікуном дівчини, тому берегла її, як зіницю ока. « Ти ще просто задурна, аби зрозуміти з ким ти зв’язалася», - говорила тітка дівчини, але Люція була засліплена коханням, за що поплатилася. Одного разу, Рональд запросив дівчину до свого маєтку, аби познайомити її зі своїми батьками. Дівчина прийшла раніше домовленого часу, тому Люцію чекав не приємний сюрприз: Рональд сидів з якоюсь дівчиною, цілуючи і обіймаючи її. Люція не знала що їй робити. Юнак поки що не помітив дівчину, яка зайшла. Спочатку дівчина хотіла втекти, але потім придумала де що інше. Неподалік стояли чашки з чаєм, які напевне залишили охолонути. Обравши чашку, з якої скоріше усього мала пити незнайомка, Люція вилила снодійне тітки, яке саме несла до дому. Зробивши свою справу, вона квапливо забралася з маєтку. На наступний день, місто облетіла сумна звістка: Рональд, син банкіра, був отруєний, від чого й помер. Люція не знаходила собі місця од цієї звістки, вона то ридала в подушку за своїм втраченим коханням, то лютувала на нього, за те що він посмів їй зрадити. Полісмени повсюди шукали вбивцю і дівчині ставало все не спокійніше. Вони арештовували зовсім не винних людей, аж поки одна з покоївок не розповіла про Люцію, яка вилила у чай снодійне.. В той самий день дівчину арештували. Через два дні скликали суд, де Люцію визнали виною і посадили у цю клітку на головній площі. Їй більше нічого не залишалося, як чекати страти. Полісмен зав’язав її руки за спиною.. І наказав іти за ним. Дівчина навіть не намагалася утекти. Не було од чого, не було од кого. Зараз, напевне усе місто, та й що там місто, сусідні країни знають про її злочин. Ніхто її не прихистить, ніхто просто так не простить… Її тендітне, руде волосся легко розвивалося на тихому осінньому вітерцеві, з зелених очей безперервно котилися сльози, стікаючи по рум’яних щічках, по маленькому підборіді і капали у низ. Люцію вивели на невеличкий дерев’яний майданчик. У низу, зібралося чимало людей. Деякі кричали, щоб дівчину швидше стратили, а деякі співчутливим поглядом дивилися на дівчину. На майданчик вийшов поважний чоловічок. - Пані та панове,- звернувся він до натовпу,- сьогодні буде страчена Люція Бракост, за вбивство людини. Ця негідниця, отруїла улюбленого сина нашого банкіра - юнака Рональда. Суд вирішив стратити її через повішення. У вас є останнє бажання? Люція кинула розгублений погляд на натовп. Вони були мов стерв’ятники котрі чекали кончини дівчини, аби розірвати її тіло по шматочкам. - Дозвольте мені в останнє помолитися… - тихо мовила дівчина . Натовп невдоволено загукав на таке прохання. - Тихо! – крикнув на них чоловічок – Нехай молиться. Люції розв’язали руки. Вона впала на коліна і склавши руки перед собою, почала шепотіти молитву. Крізь сльози було видно її виразні очі, котрі були спрямовані у небо. Коли дівчина закінчила, кат підвів Люцію до петлі. Він накинув петлю на шию дівчини, вправно затягнув її і відійшов. Натовп мовчки дивися на те що відбувалося на майданчику. Один рух і під ногами Люції зникла платформа… Здійнявся сильний вітер, який зривав листя з дерев і піднімав його аж до неба. Душа Люції відправилася у рай. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
