Із байдужістю до всього світу я поверталася додому….Така сірість- зовсім без кольорових відтінків заполонила мене за останніх два тижні! Я не знаю, можливо, це було пов’язано із двома насиченими екзаменаційними сесіями? Але ж ні, на цьому грунті у мене все було чудово!
Літня пора повинна принести і пробудження моїй душі! Та замість того якась невідомість….Начебто і живеш, як усі навколо….І бажання насолоджуватися кожною прожитою хвилинкою відсутнє…..І тоді задумуєшся: невже отак буде завжди- сіро, спокійно, буденно? Без бурхливих емоцій, незабутніх вражень і відчуттів, без руйнування стереотипів і правил і виходу за рамки дозволеного?

Коротка історія роздумів про прагнення помогти...